пʼятниця, 9 листопада 2018 р.

Мова українська — єдина, неповторна… Скільки судилося пережити їй! А те­пер ми, нащадки, у XXI столітті можемо сміливо, не криючись, спілкуватися нею. Вільно, без перешкод.
Витоки наших знань про мову, культуру та побут українців, їхні традиції та звичаї сягають у глибоку давнину.
«Мова — це душа народу, народ без мови —не народ», — справедливо сказав поет Володимир Сосюра. Безперечно, це так: мова — відображення змісту нашого життя. У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба ша­нувати, берегти і плекати. Якщо забувається мова, то народ, який користувавсянею, зникає морально.З розповідей бабусі я знаю, як гнобили нашу рідну мову, забороняли, знищу­вали, хотіли викорінити з народних уст. На мою думку, найбільшого гоніння за­знала саме наша мова. В Україні не було (або майже не було) українських шкіл. Говорити українською було принизливо.
Але як же так сталося, що такий давній народ спонукали до зречення своєї мови? Це питання зараз цікавить мене. Це саме питання завжди хвилювало кра­щих синів і дочок України — Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, М. Рильського, В. Сосюру, які чимало своїх творів присвятили рідній мові.
Страшно подумати, що суворі заборони й укази заковували наше слово у кай­дани, перекривали йому подих, не пускали до школи, літератури, мистецтва.
Але думати рідною мовою, українською, ніхто не міг заборонити. І диво ста­лося! Мова ожила, розправила свої крила і розквітла в усіх поетичних барвах.
Отже, українська мова ніби шукає стежку до кожного українця, хоче стати справді рідною. Не можна не погодитися з тим, що людина повинна мати лише одну рідну мову. Хоча людина здатна і (сьогодні ми це добре знаємо!) повинна знати багато мов, бо народна мудрість говорить: «Скільки мов ти знаєш, стіль­ки разів ти й людина».
Мені дуже хочеться, щоб назавжди відродилась наша мова — різнобарвна, як кольори веселки, співуча, як солов’їна пісня. Я пишаюся тим, що мешкаю в Україні, де живе і працює український народ, де лунає українське слово, де українською мовою створюється велика культура. І я хочу з гордістю говорити про себе: «Я — українець!»

Немає коментарів:

Дописати коментар