понеділок, 30 листопада 2020 р.

Множинний інтелект


 

За теорією множинного інтелекту, розробленою Говардом Ґарднером, люди можуть володіти вісьмома різними типами інтелекту: ритміко-музичним, зорово-просторовим, вербально-лінгвістичним, тілесно-кінестетичним, міжособистісним, внутрішньо особистісним, натуралістичним та логіко-математичним. Ці вісім типів інтелекту являють собою різні способи, які люди опрацьовують інформацію.

Теорія множинного інтелекту перевернула світ навчання та педагогіки догори дриґом. Сьогодні багато вчителів використовують навчальні програми, розроблені з урахуванням восьми типів інтелекту, та планують уроки з використанням прийомів, що відповідають особистому стилю навчання кожного окремого учня.

Таксономія Блума

Розроблена 1956 року Бенджаміном Блумом Таксономія Блума — це ієрархічна модель педагогічної мети. У ній окремі навчальні завдання, зокрема порівняння понять та визначення слів, розподілені на шість різних освітніх категорій: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінка. Ці шість категорій розташовані в порядку складності.

Таксономія Блума дарує освітянам спільну мову, щоб обговорювати навчальні прийоми, та допомагає вчителям визначити чітку навчальну мету для учнів. Однак деякі критики стверджують, що таксономія нав’язує штучну послідовність навчання і не враховує деяких ключових концепцій, зокрема поведінки учнів у класі.

Зона найближчого (проксимального) розвитку та поступовий перехід від простого до складного

Лев Виготський розробив низку важливих педагогічних теорій, але дві найважливіші його концепції — це зона найближчого розвитку та поступовий перехід від простого до складного.

За теорією Виготського, зона найближчого розвитку — це відстань між тим, що учень може зробити самостійно, та тим, чого він не може. Виготський стверджував, що найкращим чином учителі можуть підтримати своїх учнів, визначивши Зону найближчого розвитку та працюючи разом із ними над виконанням завдань, що знаходяться одразу за її межами. Наприклад, викладач може обрати для читання в класі історію, трохи складнішу за ту, з якою діти працювали б, зовсім не напружуючись. А потім допомагати учням та підтримувати їх, доки вони вдосконалюватимуть свої навички розуміння прочитаного.

Також Виготський радив визначати, скільки підтримки потрібно учням, з урахуванням індивідуальних здібностей кожної дитини. Наприклад, розглядаючи нове завдання з математики, учитель спочатку проходить кожен крок розв’язання разом із учнем. Коли учень починає розуміти тему — педагог поступово починає підказувати менше та замість чітких вказівок наводити школяра на думку, доки той зрештою не виконує завдання цілком самостійно.

Схеми та конструктивізм

У своїй теорії побудови схем Жан Піаже пропонує пов’язувати нові знання з тими, що вже є в учнів, допомагаючи їм таким чином краще зрозуміти нову тему — тобто на початку кожного уроку повторювати вже вивчений матеріал. Насправді саме це щодня відбувається у багатьох класах, коли вчителі починають уроки із запитання: «Що ви вже знаєте з цієї теми?»

Теорія конструктивізму Піаже, згідно з якою люди конструюють свої когнітивні здібності за допомогою власних дій та досвіду, зараз відіграє значну роль у освіті. Конструктивістський клас — це той клас, у якому діти навчаються, діючи, а не пасивно поглинаючи знання. Особливо конструктивізм помітний у багатьох програмах із дошкільного навчання, коли діти цілими днями займаються практичною діяльністю.

Біхевіоризм

У біхевіоризмі, напрямі, що об’єднує низку теорій, викладених Б. Ф. Скіннером, стверджується, що будь-яка поведінка є реакцією на зовнішній стимул. За теорією біхевіоризму навчання та поведінка учнів, поліпшується у відповідь на позитивні підкріплення, зокрема винагороду та похвалу. Також відповідно до неї негативне підкріплення — тобто покарання — змусить дитину припинити небажану поведінку. На думку Скіннера, постійне застосування таких методів підкріплення може сформувати поведінку та поліпшити результати навчання.

Часто теорію біхевіоризму критикують, бо вона не враховує внутрішнього психічного стану учнів, а також іноді в ній убачають підкуп чи примус.

Концентричний (спіральний) навчальний план

Автор теорії концентричного навчального плану Джером Брунер стверджує, що діти здатні осмислювати напрочуд складні теми та питання за умови, що їх подають відповідно до віку. Брунер пропонує викладачам щороку переглядати навчальні теми (звідси й «концентричний» образ), додаючи їм складності та детальності. Для використання концентричного навчального плану необхідний інституційний підхід до освіти, коли шкільні вчителі узгоджують свої навчальні програми та встановлюють довгострокову багаторічну навчальну мету для учнів.

Автор: Стейсі Ягодовські

за матеріалами: https://www.thoughtco.com/theories-of-teaching-4164514

Переклад Н. В. Третякової

Немає коментарів:

Дописати коментар